Розділи музею:


Головна
Історія школи
Директори
Ветерани праці
Учасники війни
Афганістан
Чорнобиль
Видатні люди
Творці краси
Гірники
Спортсмени
Сторінка автора
Фотоальбом
Книга відгуків Написати листа

Музей середньої школи №36

В ім'я краси, віри, злагоди і єднання, зерна цілющого і роси пречистої, нехай славиться ім'я твоє, учителю мій.

Ветерани педагогічної праці 36-ї школи

Бабенко Лев Макарович
Бабенко Свирид Макарович
Бадиця Микола Андрійович
Безменова Марія Григорівна
Білик Іван Дмитрович
Боброва Ольга Тарасівна
Бондаренко Софія Іванівна
Брунець Микола Олександрович
Бурцев Василь Федотович
Вітенко Марія Василівна
Вороненко Андрій Арсентійович
Вороненко Мотрона Митрофанівна
Грицаєва Раїса Аврамівна
Гуковська Марія Петрівна
Дзюба Гнна Миколаївна
Дзюба Олена Федорівна
Діденко Галина Никифорівна
Довбня Євгенія Іванівна
Дробіленко Людмила Іванівна
Доровська Гнна Андріївна
Ельгарт Єлизавета Мусіївна
Жовтецький Іван Афанасійович
Жовтецька Клавдія Афанасіївна
Живиця Марія Василівна
Зубаха Людмила Іванівна
Камнєва Лідія Андріївна
Кандиба Климент Олександрович
Кись Олександра Федорівна
Коваленко Дмитро Мусійович
Ковальова Софія Павлівна
Кононенко Людмила Дмитрівна
Кот Ніна Леонтіївна
Коцеруба Раїса Микитівна
Кравець Василь Микитович
Кравченко Ольга Іванівна
Лавецька Людмила Василівна
Лазаренко Антон Афанасійович
Литвин Ганна Григорівна
Логвиненко Галина Пантелеївна
Малишко Тетяна Василівна
Мартиненко Олександра Миколаївна
Мороз Галина Сергіївна
Мостобаев Іван Прохорович
Муляр Анастасія Василівна
Назаренко Борис Григорович
Недавня Ольга Романівна
Новицька Тамара Василівна
Новопашина Людмила Самійлівна
Павлиш Микола Дем'янович
Постернак Микола Андрійович
Підгірна Євгенія Григорівна
Підгірний Феодосій Тимофійович
Пініч Галина Григорівна
Руденко Любов Павлівна
Сібекіна Ольга Анатолівна
Сидорук Параска Макарівна
Сорока Катерина Афанасіївна
Суворова Алла Антонівна
Супрун Ольга Захарівна
Сухінська Марія Антонівна
Таран Галина Іванівна
Ткач Ольга Григорівна
Трубко Катерина Михайлівна
Фролов Григорій Михайлович
Фургалова Ніна Сергіївна
Харченко Любов Яківна
Хіміч Віра Сергіївна
Чернявська Олександра Сергіївна
Шептіенко Григорій Іванович
Шиш Софія Іванівна
Шрамко Тетяна Іванівна
Щербак Алла Костянтинівна
Щербак Галина Сергіївна
Юхименко Ангеліна Василівна
Ярова Марія Іванівна


Безменова Марія Григорівна. Перший вчитель.

Хочу почати з сенсу життя. Ми народжуємось, приходимо в цей світ, щоб пізнати і полюбити його, щоб залишити слід на землі. І, мабуть, ті йдуть впевнено, без вагань, кому поталанило зустрітись зі справжнім вчителем.
В моїй уяві спливає світлий образ моєї бабусі, яка понад тридцять років свого життя вчила і виховувала в школі наймолодших. Вона зустрічала їх на порозі школи, брала їх рученята з рук батьків і впевнено вела до класу. Її бадьорість, її обнадійлива посмішка були запорукою їх успіху.
Мила бабуся, скільки тобі довелося витерпіти у цьому житті: голодне босоноге дитинство, лихоліття війни на окупованій території, втрату найдорожчих тобі людей. Та попри все ти не втратила оптимізму, жаги до життя, здатність радіти і дарувати радість іншим. Її захоплює все: і спів жайворонка у синьому небі, і рясні краплі дощу на спраглу землю, і важкі, налиті добірним зерном колоски пшениці.
Я вдячна долі, що моїм першим вчителем була моя рідна бабуся – Марія Григорівна, - педагог за освітою і за покликанням. Я пронесу в собі її любов до життя, до рідної землі, до рідної мови і рідної пісні. Я буду, як вона, вірити в людей, вірити в наше майбутнє. Нехай святиться ім’я твоє, Марія, наставниця моя, рідна бабуся.


Це рядки сповіді Безменової Лілії, єдиної внучки Марії Григорівни, яка закінчила СШ №36 у 2004 році з золотою медаллю, а в 2009 - факультет інформаційних технологій Криворізького технічного університету. Зараз живе в Ізраїлі.
Скільки ж вихованців пронесли в душі ім’я свого першого вчителя! Адже всіх Марія Григорівна обдаровувала своєю любов’ю, материнською ніжністю і увагою. Вчила добру і правді. Довгими безсонними ночами спливають образи в її пам’яті: ось кмітливий, непосидючий, швидкий на вигадки Толик Соло’вянов, а ось врівноважений, відповідальний Толя Кукленко, а це дві подружки Валентини, Зюзь і Москаленко. Згадує Тараненка Юру, Погуляя Івана, Колоду Людочку, та багато, багато інших. Як склалися їх долі? Іноді пишуть, телефонують, заходять. А, буває, зайняті своїми справами, довго не озиваються. Життя є життя.
Людина романтична, неординарна, не байдужа, Марія Григорівна і друзів обирала собі під стать. Понад 25 років тривала її дружба з колишнім розвідником Христовим Зіновієм Зінов’євичем, прототипом головного героя фільму «Гори, чтобы светить». Якось він писав:

«Легенды утверждают, что каждый человек рождается под своей звездой, и будет ли она яркой или блеклой, зависит от самого человека, от его отношения к жизни, к людям, от его дел и поступков» (лист від 9.06.1982 року).
«Есть в жизни понятия «популярность» и «доброе имя». На первый взгляд эти понятия однозначные. И, тем не менее, по глубине своей, по значимости они разнятся. Популярность чаще всего бывает временной. Доброе имя завоевывается преданностью делу, людям, Родине на всю жизнь. Не хвастаюсь, но хочу, чтобы Вы знали, что мое доброе имя осталось на долгие годы в Болгарии, живет, и будет жить после дней моих у нас».
А ось ще: «Здравствуйте, уважаемая Мария Григорьевна» Сердечно благодарю Вас за интересное и содержательное письмо. По материалам нашей переписки, пожалуй, уже можно составить хорошую книгу. Материал большой, охватывает разные годы, темы, эпизоды, случаи, причем все они достоверны…» (лист від 22.07.1982 року).

В газеті "Красная звезда" від 4-6 вересня 1984 року було надруковано нарис "У разведчиков есть имена" про розвідницьку діяльність З. З. Христова під час війни в Болгарії (місто Варна). Авторами статті були полковник Сгібнєв та підполковник В. Кір’язов. На великий жаль З. З. Христова вже не було. Він помер в 1983 році.

Не менш цікавою є дружба Марії Григорівни з економістом за фахом, журналісткою за покликанням Біловою Люцією Дмитрівною з Архангельська, глибоко обдарованою і надзвичайно колоритною особою. Не пориває зв’язків Марія Григорівна і з земляками свого рідного села Криничуватка, Устинівського району Кіровоградської області, близько сприймаючи їх біди та радощі. Тож, мабуть, сенс життя Марії Григорівни сприймати цей світ люблячим серцем.
За сумлінну працю Безменова М. Г. була нагороджена медаллю "За доблестный труд" у 1970 році та медаллю "Ветеран труда" у 1976 році.


Таран Галина Іванівна.
Чи бачили ви коли-небудь щиру українку без погорди, без глузливого погляду, особливо якщо в полі зору опинився хлопець, що вже давно втратив спокій через неї: білолицю, карооку, чорнобриву, вродливу. Народилася вона в українському селі Роздолля на Дніпропетровщині. В селі, де протягом багатьох віків свято зберігають народні традиції: рушники на покуті, чорнобривці на осонні, бузок під вікнами, свати та свахи під час весілля, батьківське благословіння з іконою на довге, щасливе подружнє життя. Не судилося.
Проте судилось інше: виростити двох синів, двох красенів, що піднялися, мов дубки в полі. Захищені нею, матір'ю таки від холодних життєвих вітрів, від негоди, а згодом вже вони стали прихистком, втіхою, змістом її життя. А ще, то це та неспокійна українська вдача, що дісталася їй, Галині Гавриленко, від батьків Івана Андрійовича та Софії Іванівни. Виплекана різнотрав'ям духмяного українського степу, на жартівливих та журливих піснях її довічних подруг. А ще баба Ганна з її оповідями довгими осінніми вечорами, коли дощ стукотить по шибках, і рано сутеніє, і тіні далеких предків здаються тут поруч.
То я про те, що нести українське слово, українську культуру має саме той, хто на ній зростав, хто пізнав її з колискової матері та численних казок свого батька.
Отже, мова про Таран (Гавриленко) Галину Іванівну, вчителя української мови і літератури СШ №36. Вона зростала в сім'ї, де щиро любили українське слово, українську пісню, українські музичні твори. Пам'ятає, як в ранньому дитинстві у них в оселі завжди було людно, повно молоді. Проводили репетиції "Наталки Полтавки", "Сватання на Гончарівці", часом співали, а потім якось підібрався струнний оркестр і хоч він був невеликий, та музики були справжніми майстрами. Душею всіх отих починань був знов-таки Іван Андрійович, до якого тяглися і діти, і юнаки та й односельчани середнього віку. Понад усе хотілось Івану Андрійовичу, щоб діти його здобули вищу освіту, якої сам не мав, і до всього доводилось доходити самотужки.
Галина Іванівна, скільки себе пам'ятає, хотіла бачити себе вчителем. То ж те, що вона викладає є часткою її життя, тому звучить переконливо, з усіма тими відтінками, що відповідають змісту розповіді. Галина Іванівна перечитує твори і глибоко замислюється над численними "Чому?". Чому її народ такий тямущий, роботящий, волелюбний, досі не живе так, як того вартий? Чому доводиться тинятись по світу в пошуках заробітку?
Але ж на численні "Чому?" треба відповідати не лише собі, але й тим, що пильно дивляться тобі у вічі і чекають відповіді.
Галина Іванівна не лише відмінний вчитель, вчитель-методист, що вже підготувала собі на зміну прекрасне покоління молодих викладачів української мови. Вона ще хороший вихователь. Її випускники навчені пошани до людей, до праці. Вони памятають і люблять школу і особливо незабутньою є їх любима, неповторна Галина Іванівна.


Дзюба Анна Миколаївна.
До вчителя математики, - мрії дитинства, - Анну Миколаївну, без перебільшення вела доля. Адже було успішно складено екзамени в інститут сільського господарства, було навчання на механіко-математичному факультеті Дніпропетровського університету, проте закінчила Криворізький педагогічний інститут за фахом вчителя математики і не помилилась.
Понад 30 років Анна Миколаївна викладала свій улюблений предмет. Кажуть, всі вчителі математики схожі між собою: пунктуальні, принципові, обовязкові, вимогливі і багато чого ще. Проте Анна Миколаївна особлива, єдина і неповторна, бо в ній поєднується вимогливість і чуйність, принциповість і вразливість, пунктуальність і неймовірна тендітність, незахищеність. В такому поєднанні риси характеру вряд чи ще десь зустрінеш, бо вони досить таки несумісні. Висока порядність і безкорисність доповнюють її портрет.
Анна Миколаївна вчитель-методист. Якось їй довелось читати ускладнений курс математики на обласних курсах своїм колегам. Останні висловили щиру подяку за точний, доступний виклад найскладніших питань курсу. Її визначає надвисока працьовитість. Вона просто не визнає ледарів, не терпить їх поряд, де б це не було: у класі, на уроці, чи у полі на сільськогосподарських роботах. Своїм власним прикладом Анна Миколаївна переконує: лише сумлінна праця - основа всіх благ на землі.
Справжніх друзів у неї небагато, як і повинно бути у людини такого складу. Можливо то її вибір, а можливо люди і самі відчувають строгість її оцінки. Анна Миколаївна любить свій предмет, а поруч з високою кваліфікацією можна сказати, що вона відбулась, як вчитель. Що вона займається справою свого життя. Учні і випускники вже багатьох поколінь щиро люблять її, визнають її авторитет, звертаються за допомогою, порадою.
Працюючи в СШ №36 з 1978 року Анна Миколаївна вписала свою яскраву сторінку славної сім'ї математиків в історію школи. Це діамант, грані якого ще довго будуть відсвічувати сріблястим, живим світлом її інтелекту та любові.


Постернак Николай Андреевич
1923 года рождения в 1941 году окончил Анновскую среднюю школу, Петровского района, Кировоградской области. В октябре 1943 года был призван в ряды Вооруженных Сил СССР. В составе 45-го стрелкового Неманского корпуса Советской Армии участвовал в боях за город Витебск, Оршу, где был легко ранен. После возвращения в строй участвовал в боях за взятие городов Инстенбург, Кенигсберг. После разгрома врага на территории Восточной Пруссии его часть была переброшена на Дальний Восток, где пришлось воевать с милитаристской Японией на территории бывшей Маньчжурии, город Нинань. В апреле 1947 г. Николай Андреевич был демобилизован. Постернак Николай Андреевич имел следующие награды: медаль «За победу над Германией», медаль «За победу над Японией», медаль «За взятие Кенигсберга»
С 25 августа 1970 г. Стал работать учителем рисования и черчения в СШ №36, где с 1957 г. По совместительству работал учителем рисования.
Николай Андреевич смотрел на мир через призму художественного восприятия. Прирожденный художник, он тонко чувствовал природу и мог донести ее красоту своим воспитанникам. Все, что выходило из-под его кисти будь-то буква, химический знак, зарисовка, картина – были отмечены изысканным вкусом и представляли художественную ценность.
Чувство прекрасного, присущего этому великому человеку, он доносил всем, с кем ему приходилось общаться, но прежде всего это были его сыновья Александр и Валерий. Валерий унаследовал от отца тягу к творческой профессии и достиг на этом поприще результатов, которыми по праву могли бы гордиться его родители-педагоги.


Ярова Марія Іванівна
1921 року народження в СШ №36 працювала з вересня 1953 по 1971 рік учителем початкових класів.
«Все починається з дитинства», вряд чи знайдеться людина, що буде це заперечувати. А свідоме дитинство починається зі школи. І ось уже ми дійшли до суті справи. Бо першим, хто зустрічає в школі дитину це вчитель початкових класів. І тут вже першочерговими будуть не його методика, вміння вчити, хоч, безумовно, це також дуже важливо, проте найважливіше – це учительське серце, душевні якості людини, що обумовлені його життєвим досвідом, духовним багажем. То ж спробуємо дослідити той «багаж» вчителя початкових класів Ярової Марії Іванівни.
У 1940 році вона закінчила Ганнівську середню школу, Петрівського району, Кіровоградської області. Після двохмісячних курсів у місті Кривому Розі одержала призначення в Монастирську початкову школу Львівської області, де рік працювала і заочно навчалася у Львівському педучилищі. У 1942 році була мобілізована в армію, закінчила Кронштадську школу зв’язку і з 1942-го по березень 1946 р. знаходилась на службі Військово- Морського флоту, а саме Краснознаменного Балтійського флоту, спеціалістом СКС.
Люди, що пройшли війну, знають вартість життя. Марія Іванівна була строга, стримана, справедлива. Її слухали, поважали, любили, а тому у Марії Іванівни майже не було приводу когось наказувати. Її класи відзначались самодисципліною, гарною підготовкою з математики, а ось коли говорити про письмо, то її вихованці не лише писали чисто, грамотно, у них навіть почерки були схожі і бездоганні в плані каліграфії. Ну і найголовніше – Марія Іванівна бачила ту висоту, на яку треба звести кожну довірену їй маленьку дитину, тож послідовно вела її туди, де сяє світло знань, де закладаються підвалини майбутньої професії, що є запорукою вагомості життя, людського щастя.


Пинич Галина Григорьевна
На Криворожье, в живописном селе Лозоватка, которое раскинулось на берегу Ингульца, в сентябре 1923 года в семье коновала произошло событие: родилась девочка, которой было определено судьбой пройти яркий жизненный путь и оставить после себя след, который не сотрут и века. В семь лет Галина пошла в школу и после ее окончания избрала профессию хирурга. Сдала документы в Днепропетровский мединститут. Очевидно, из нее получился бы замечательный врач, так как у нее было все для этого: острый ум, четкое зрение и твердая рука. Недаром, уже позже и в другом вузе, она держала первенство по метанию гранаты, которое подтвердила и на соревновании города, выполнив мужские нормативы.
Война нарушила ее планы. Голод, холод, страдания на оккупированной территории. Победа наших войск над врагом снова подарила нашей молодежи надежду. Однако, из-за материального неблагополучия пришлось менять профиль учебы и Галина Григорьевна избрала профессию учителя, потому, что овладеть ею было можно не покидая родного города.
15 августа 1948 года, после окончания Криворожского государственного педагогического института Пинич Галина Григорьевна получила назначение в СШ №36 на должность учителя физики, где проработала 30 лет, уйдя на пенсию в 1978 году.
Возникает вопрос: почему сельская школьница избрала физику? Этот выбор обусловлен тем, что в селе тогда работали настоящие энтузиасты своего дела. Уроки математики Ольги Семеновны Бондарь были такими интересными, что Галина огорчалась, когда звенел звонок, оповещая конец урока. Физику преподавал муж Ольги Семеновны, Комаров Григорий Михайлович. Он же был директором школы. Но именно Филимон Павлович Зубкевич, который пришел после него, сумел привить своим учащимся любовь к физике.
Имели место и более веские причины. Большинство учителей - мужчин не возвратились с войны. В 1944 году на Тернопольской земле погиб майор Мостобаев Иван Прохорович, который накануне войны преподавал в СШ №36 математику. Не пришел с войны и Желтецкий Иван Афанасьевич, который в этой же школе преподавал физику. Для Барабановой Надежды Антоновны (директора 36-ой школы) было большой удачей получить пусть и молодого, но перспективного учителя физики.
В то время Галина Григорьевна была замужем и имела сына. Надежда Антоновна использовала все свое влияние и всю свою энергию, чтобы в разрушенном войной городе получить для молодой семьи ордер на однокомнатную квартиру, в которой проживала еще одна женщина. Только спустя полгода семья из кухни переселилась в комнату, заняв квартиру полностью. Огромное влияние на формирование Галины Григорьевны, как педагога, имела опытный педагог Барабанова Надежда Антоновна. Получилось так, что начальные знания по физике сыну Барабановой Желтецкому Борису, впоследствии выдающемуся ученому, дала Галина Григорьевна Пинич.
Нельзя без волнения читать письмо благодарности в адрес школы первого вице-президента Академии космонавтики, академика, доктора технических наук, профессора, заслуженного деятеля науки РФ В. П. Сенкевича: "Ученики Вашей школы Аркадий Ежов, Геннадий Гуро и Борис Желтецкий после окончания физико-технического факультета Днепропетровского университета стали специалистами в области ракетно-космической техники. Они принимали активное участие в научных исследованиях, проектировании и создании лучших в мире ракет-носителей и космических кораблей. Своим высококвалифицированным самоотверженным трудом они внесли большой вклад в развитие отечественной космонавтики. Трудолюбие, тягу к знаниям и оптимизм ваши ученики унаследовали от Вас, дорогие учителя."
Согласитесь, ради этого стоит жить и стоит быть Учителем. Каждые три года Галина Григорьевна выпускала класс. Так сколько же ее учащихся несут по земле любовь и добро, посеяно ею.
В 1958 году в жизни Галины Григорьевны произошла страшная трагедия: в автомобильной аварии одновременно погибли ее муж и старший сын Виктор.
Только работа позволила Галине Григорьевне со временем немного утолить боль утраты. Галина Григорьевна вырастила троих детей. Леонид и Таисия получили высшее образование, окончив горнорудный институт. Леонид - механический факультет, что дало ему возможность пройти путь от рабочего до директора Ленинского рудоремонтного завода. Таисия окончила строительный факультет. Младший сын Александр стал высококвалифицированным токарем. Проходят годы. Галине Григорьевне идет 90-ый год. Она любит жизнь и любит людей. У нее светлый ум и отличная память. С ней охотно общаются бывшие ученики и коллеги. И хочется верить, что эта женщина столь нелегкой судьбы еще долго будет нас радовать своею солнечной улыбкой.


Фургалова Ніна Сергіївна
Свою педагогічну діяльність в СШ №36 міста Кривого Рогу в якості учителя історії Фургалова Ніна Сергіївна розпочала у 1948 році. Її прихід не міг бути непоміченим - настільки вона відрізнялась від усіх інших, як зовнішньо так і своїм внутрішнім світом. В ті післявоєнні роки, коли люди потерпали від матеріальних нестатків Ніна Сергіївна мала вигляд принаймні англійської королеви. Ні, її одяг не був пишним. Він був строгого ділового стилю, але все було одного кольору. Якщо костюм був світло-сірого кольору, то такими були і її туфлі та панчохи, не кажучи вже про аксесуари.
Чому я почала про людину з її одягу? Бо це нам післявоєнній малечі запам’яталось насамперед. Виділялась Ніна Сергіївна доброзичливістю і якоюсь природною тактовністю, або інтелігентністю. Навіть своє обурення вона уміла показати, не принижуючи учня, яким би він не був. Тому колишні випускники 50-60 років згадують її серед тих учителів, яким завжди хочеться висловити слова вдячності. Звичайно, це був професіонал високого рівня, закоханий у свою справу.
У 1939 році, тоді ще Єфімова Ніна Сергіївна, на відмінно закінчила 10 класів СШ №31 м. Кривого Рогу і без екзаменів була зарахована до Київського державного університету на історичний факультет. Перед дівчиною відкривалось блискуче майбутнє, проте війна внесла свої страшні корективи. У 1941 році навчання довелось перервати. У 1943-44 роках вона викладала історію та географію в Андріївській неповній школі Дніпропетровської області. У 1944 році Ніна Сергіївна поновила своє навчання, але вже не в Київському, а в Дніпропетровському державному університеті, який у 1945 році успішно закінчила. З 1945 по 1948 рік Ніна Сергіївна викладала загальну історію в Криворізькому педінституті. У 1948 році, як уже було сказано раніше, Ніна Сергіївна прийшла працювати в СШ №36 і залишалась в ній до пенсії. Вона навчала історії, навчала добру і правді не одне покоління, тому пам'ять про неї буде жити доки житимуть її учні.



спонсор сайта
интернет сервис провайдер Претчер
Интернет + Интерактивное Телевидение
Рейтинг@Mail.ru Яндекс.Метрика