 Не дайте світу стать буденним, сірим
Милуйтеся його красою,
Наповніть його дивом барв і звуків
Відчуйте серцем, сповненим любов'ю.
 Кононенко Людмила Дмитрівна. В 36 школі ніколи не бракувало творчих ініціативних особистостей, які не обмежували сферу своєї діяльності передбаченим регламентом. Саме такою ініціативною,
не заспокоєною, а часом і неперевершеною була вчитель трудового навчання Кононенко Людмила Дмитрівна. Кабінет обслуговуючої праці, створений нею, був зразковим і відповідав надвисоким вимогам часу. Її учні легко обходили одноліток на районних і міських олімпіадах. Людина неординарна, з великим почуттям гумору, Людмила
Дмитрівна могла швидко приборкати бешкетника, а за потреби й захистити його, взяти, як кажуть "на поруки". І ті ніколи не підводили свого наставника. Найскладніші класи, з учнями непередбачуваної поведінки, діставались саме їй, Людмилі Дмитрівні, і вона завжди давала їм раду.
Годі й говорити, яким дивом для малюків, які не знали комп'ютерів, була створена на початку 80-х років Людмилою Дмитрівною зі своїми вихованцями кімната казок - найперша серед подібних, які виникли в декількох школах міста пізніше. Кімната існувала близько двох десятиліть.
Уявіть собі напівтемну кімнату з вітражами на вікнах, в якій серед "лісу" стоїть хатинка Баби Яги, що обертається за наказом на своїх курячих лапах. В хатинці піч, що горить червоним жаром, а поруч сама господиня зі своєю супутницею - мітлою. Вгорі на гілці - пугач, а в кутку величезний павук, що світить очима і ворушить численними ногами. Навпроти - Чорномор з бородою, що звисає зі стелі до самої підлоги. Неподалік кришталевий будинок з білкою, що гризе горішки. Знайшлося місце там і Омельку з його щукою, Лісовику з совою та героям казки "Машенька и медведь".
Стільці відсутні, та діти залюбки вмощуються на пеньках за величезними кедровими пеньками замість столів. Та ще килим, на якому зручно міг розміститися цілий клас для перегляду чергової казки. Можливо тут і прокинулись мистецькі нахили Бобрової Тетяни, Унтілової Катерини, Кравця Євгена, Тарана Євгена, та ін.
Диво-кімнату створювали самі учні разом зі своєю улюбленою вчителькою Людмилою Дмитрівною. Серед них були Боброва Тетяна, Кукуза Олена, Таран Олександр, брати Бояри з дитячого будинку. Та всіх не перелічити.
Пам'ять людська непідвладна часу, тому колишні учні не забувають стежку до оселі Людмили Дмитрівни.
"Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю". Так назвав одну із своїх робіт
Віталій Кононенко, людина творча і натхненна. Разом із ще однією («В своїй хаті своя правда, і сила, і воля»), вони з’явилися напередодні дня Незалежності.
Ідею Шевченкіани подала дружина митця, Людмила Дмитрівна, котра є для нього і музою, і доброю помічницею, і мудрим порадником, і щирим цінителем. «Якби не вона, - усього б цього не було», - Віталій Миколайович показує свій квартирний вернісаж.
Чергове перечитування «Кобзаря» по-новому відкрило авторові глибинний світ віршів великого українського поета. Вибір художника зосередився на високоідейному творі «І мертвим і живим…», який є надзвичайно актуальним для нашого часу. Назви до обох робіт Віталій Миколайович взяв звідси.
Натхнення – велика сила. Якщо воно приходить, хочеться задум якнайшвидше перенести у твір. Півтора тижні вистачило художникові, щоб його домашня виставкова зала поповнилася двома опоетизованими тарелями. Хоча роботи було багато, складної і філігранної. Спершу – пошуки фраз, які б повністю відповідали світосприйняттю художника. Потім робота над сюжетом, образами, ескізи і, власне, різьблення. Довго виношувалося бачення портрета Тараса Григоровича. Він повністю повинен був відповідати настрою, закладеному в рядку: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!». І такий варіант, врешті-решт, був знайдений. Легкий смуток, опущені в задумі очі поета і його заклик до братерства, єдності і любові. Ця тема надзвичайно близька Віталію Миколайовичу. Йому не до душі ворожнеча між людьми, ненависть, розбрат. Він вважає, що зміцнення родинних зв’язків, збереження історії родоводу є сьогодні надзвичайно важливим, бо позитивно впливає на духовний і економічний розквіт держави, робить її сильною, процвітаючою.
У домашній картинній галереї Кононенків багато живописних портретів. Так Віталій Миколайович увіковічує своїх рідних. З написаних недавно – портрет батька, Миколи Макаровича, до 100-річчя з дня народження. Не так давно сімейна колекція поповнилася ще однією живописною роботою – портретом Людмили Дмитрівни. Його Віталій Миколайович творив з особливою любов’ю і теплом. Додалися й пейзажні картини. На полотнах – рідні серцю куточки міста і вулички, ходжені і переходжені.
Практично вся квартира завішана й оздоблена творами голови сімейства. Крісла – і ті не просто крісла. Усі чотири прикрашені різьбленнями і значними написами. На кріслі Віталія Миколайовича, наприклад таке: «Славте наш рід добрими ділами» і «Сядь, відпочинь та згадай нас». Про дітей та внуків думав, коли робив.
Не перестаєш дивуватися різноплановій творчій натурі Віталія Кононенка. За три роки він написав книгу «Правдивий виклад походження і життя предків нашого роду». Це – 380 сторінок віршованого тексту, етапний твір до 75-річчя Віталія Миколайовича і ювілею дружини. А ще – він пише музику на власні вірші. Може давати концерт протягом однієї з половиною годин, де звучатимуть тільки його пісні у супроводі гітари, якою він добре володіє. Грає й на фортепіано. Любить класику.
Сонце заглядає у вікна і без того сонячної оселі. Від тепла, любові, гостинності, бо тут живуть чудові люди, щирі на добро. Тут давно прижилася муза, яка не дає Віталію Миколайовичу спокою від творчих тем та ідей. Та він не ображається.
Боброва Тетяна.
Народилась в 1966 році в м. Біла Церква. Випускниця 36-ї школи 1983 року. У 1988 р. вона закінчила
художньо-графічний факультет Криворізького педінституту. З 1986 р. приймає участь у виставках у складі груп молодих художників
Кривбасу "Сплав" (1989 р. - Київ, 1990 - Магадан, 1987, 1988, 1991, 1995 - Кривий Ріг). Працює в техніці флоромозаїки, в
живопису, графіці, кераміці. Її картини, мов дитячі сни, чисті, сповнені фантазії і таки не позбавлені філософського змісту.
Її першим учителем малювання був Постернак Микола Андрійович, неординарна, закохана в свою працю людина.
Катерина Унтілова. Заслужена артистка Росії. В 1985 р. закінчила Київський театральный інститут
ім. І. К. Карпенка-Карого (курс А. Г. Решетникова). В 1985-90 роках працювала в Російському драматичному театрі м. Вільнюса.
З 1991 року - в Молодіжному театрі на Фонтанці. В 2001 році Катерина Павлівна дебютувала в кіно. За весь свій творчий шлях актриса зіграла більше 20 ролей в кіно і телесеріалах та приблизно стільки ж в театрі.
Серед її театральних робіт:
«Мастер и Маргарита» за М. А. Булгаковим — Маргарита (реж. Р. Віктюк)
«Дни Турбиных»
М. А. Булгакова — Елена (реж. С. Я. Співак)
«Гроза» О.М. Островського — Катерина (реж. С. Я Співак)
«Таня-Таня»
О. Мухіної — Зіна (реж. В. Туманов)
«Перед заходом солнца» Герхарда Гауптмана — Інкен (реж. В. Туманов)
«Двенадцатая ночь или что угодно» Уільяма Шекспіра — Олівія (реж. В. Туманов)
«Фрекен Жюли» Августа Стріндберга —
Фрекен Жюлі (реж. А. Галібін)
У 2005 році присвоєно почесне звання «Заслужений артист Російської Федерації»
Олександр Миколайович Нежигай - талановитий представник середньої генерації
дніпропетровської композиторської школи. Він народився 30 листопада 1955 року в місті Кривий Ріг. Композиторську освіту
одержав в Одеській консерваторії, яку закінчив в 1981 році по класу відомого майстра, досвідченого музиканта І.М.Асєєва.
У вчителя юнак запозичив міцну професійну школу, тяжіння до справжньої мистецької роботи. Деякий час О.Нежигай працював
художнім керівником і диригентом об'єднань музичних ансамблів (1981-1984 у Дніпропетровську, 1984-1985 - у Миколаєві),
і це зумовило зацікавленість до естрадних жанрів. Вже в цьому "легкому жанрі", в піснях втілились і мелодійне обдаровання
молодого композитора, і серйозне ставлення до мистецьких завдань. Подалі життя зв'язало його з театром. З 1984 року Нежигай
постійно живе і працює в Миколаєві, і тут був завідуючим музичною частиною спочатку театру ляльок, а подалі російського
драматичного театру. Відповідно музика до драматичних вистав (більше 60) посіла головне місце в творчості. Вона вражає
жанровим розмаїттям - від філософської насиченості "Театру Нерона і Сенеки" і "Макбета" до детектива "Адьютанта его превосходительства".
Працюючи як "музичний оформлювач" драматичних вистав, Нежигай природньо зацікавився і театром музичним. Так з'явились балет "За двома зайцями" за М. Старицьким,
мюзикли "Безумний день Фігаро" за Бомарше, "Много шума из ничего" за Шекспіром, рок-опера "Тристан і Ізольда", музична
комедія "Хазяйка раю". Тяжіння до образної яскравості, певної театральності, притаманне і інструментальним жанрам.
Використовування багатобарвних складних технічних засобів відрізняє майже всі твори фортепіанного жанру, до якого часто
звертається композитор. "Святкове рондо" для двох фортепіано, "Жанрові варіації", цикли дитячих п'єс "Ярмарок", "Прогулянка
на старому авто" мають і художню самоцінність, і прикрашають педагогічний репертуар. Камерні ансамблі, хори, твори для
солюючих інструментів доповнюють багатий творчий доробок О.Нежигая. Його музика відзначена республіканськими преміями на
конкурсах до 40-річчя Перемоги (1985) і конкурсі театрів ляльок (1986, 1 премія за музику до вистави "Сказання про град
Лебединець"). Але гадаємо, що справжній розквіт творчості талановитого композитора - ще подалі. На нього чекають нові теми
і образи, нові мистецькі відкриття і завершення.
 Таран Євген Іванович.
Член спілки фотохудожників України, член спілки кінематографістів Росії. Таран Євген Іванович,
після закінчення в 1995 році кіно-фото факультету державної Академії культури в Санкт-Петербурзі живе й працює в північній столиці Росії. Євген - фотохудожник
світового рівня, добре відомий у колі професіоналів не лише Росії, України, але і далекого зарубіжжя: Німеччини, Норвегії,
Фінляндії, Японії та ін. Потяг до фотографування у хлопця прокинувся ще в дев'ятирічному віці, коли в школі почав працювати
фотогурток. Першим вчителем з фотосправи був його брат Олександр.
Та перші паростки таланту проявились після зустрічі з Вербицьким Сергієм, робітником ш. Ювілейна, що прийшов
керувати гуртком. Євген тоді вчився у п'ятому класі. Сергій вчив бачити і сприймати світ краси, здатність помітити і вловити
мить. Художньому сприйняттю світу сприяла і його мати Галина Іванівна за фахом учитель української мови і літератури.
З п'ятого по випускний клас Євген був юним фотокореспондентом міської газети "Червоний гірник", приймав участь в численних
конкурсах фоторобіт районного, міського і обласного рівня. Має два дипломи "Майстер золоті руки", численні грамоти.
В 1989 році Євген очолював юнацьке журі в області. Співпраця з кінорежисером Олександром Сокуровим почалась ще тоді, коли
Євген був студентом третього курсу і триває досі. Нещодавно Євген брав участь у зйомках фільму "Островський" на студії
"Мосфільм". Він працює фотохудожником у книжковому видавництві "Азбука" м. С.Петербург та фотографом на кіностудії Ленфільм
у творчому об'єднанні "Північне сяйво". Зараз Євгену 33 роки. Це молода, сповнена сил і енергії людина. Він відомий, він
затребуваний, у нього великі творчі плани і велике майбутнє. Ми, колишні педагоги Євгена, щиро
радіємо його успіхам і вважаємо, що талант цієї обдарованої людини забезпечить йому світову славу і світове визнання.
 Кравець Євген, художник-ювелір
Ще в стародавні часи астрологи намагались пов'язати долю людини, її характер, нахили, темперамент в залежності від розташування сузір'їв
в момент її народження. Якщо це так, то сузір'я Рак визначило Євгену долю митця, адже у Риб поєднується любов до природи, властива
знакам Землі, і яскраве натхнення, властиве знакам Вогню. Паростки таланту художника у Євгена проявились ще в школі. Він залюбки
виконував малюнки і пано, що прикрашали залу у святкові дні. Згодом Євген показав майстерно виконаний акварельний малюнок
(дарунок матері) гілочку шипшини, яка ніби випромінювала тонкий аромат. Євген закінчив художню школу, 11-ий клас спеціалізованого
ліцею, художньо-графічний факультет педагогічного університету. Він дипломований митець високого професійного рівня. Як художник-ювелір,
Євген має гарний смак і проявляє неабияку майстерність та винахідливість. Сподіваємось, що прийде час і талант Євгена розкриється
в усій красі.
 Угніч Зоя Прокопівна.
Педагог, поетеса. Двічі обиралась депутатом міської ради міста Севастополь.
Нагороджена грамотами Міністерства освіти України, орденом "Знак почета СССР". Друкувалась в альманахах "Литературный
Севастополь", в "Лучах созвучий", в журналі "Пчелка", газеті "Севастопольские известия".
Народилася Зоя Прокопівна на
Кіровоградщині, юність і становлення особистості відбулось на Криворіжжі, а з 1954 року вона проживає в місті Севастополі.
Її без перебільшення можна назвати істинною дочкою Севастополя. Вона закохана в це місто, вона освідчується йому в любові
і оспівує його в своїй поезії:
Я люблю свой город очень!
Величавый, но земной.
Он красив мне днем и ночью,
Как отец он мне родной.
Її вірші «Жемчужина», «Приморский бульвар», «Стрелецкая бухта», «Балаклава», «Херсонес» і ін., присвячені героїчному і історичному минулому міста:
Севастополь – город Величавый!
Сердцу моему ты дорогой!
Легендарный город Русской Славы!
Ты как мать, отец, и брат родной.
Вона патріот:
Я не бросаю вызов жизни
Смиренно все переношу
Не надо мне другой Отчизны
Я этой очень дорожу.
Что может быть на свете всех чудесней?
Отчизна – Родина, другого нет.
Зоя Прокопівна, безумовно, талановита поетеса, але при цьому вона перш за все Учитель, що глибоко усвідомлює свою місію нести любов, добро, радість і надію своїм співвітчизникам.
|
